fbpx

Офшори — податковий рай. Але не для всіх

Офшори — податковий рай. Але не для всіх

Поговоримо про історію виникнення і природу «податкових гаваней»

З моменту першої згадки терміна «офшорна компанія» пройшло вже понад 60 років, з того часу явище стало звичною частиною життя. В останні роки все сильніше світовий тиск, щодо лазівок ухилення від податків і реальною загрозою існування офшорного світу став план BEPS і американський закон про податкову звітність по закордонних рахунках (FATCA).

Але, попри нові правила, залишаються ті, хто зберігає привілеї світу офшорів. Не залишає байдужим лібертаріанський підхід Сполучених Штатів Америки, які багато в чому зберігають переваги офшорів для своєї економіки. Америка не планує відкривати бенефіціарів трастів — захищаючи їх приватність, не обмінюється інформацією з іншими країнами — захищаючи вкладників в американські банки від переслідувань і від неетичного використання банківської інформації, не вимагає доведення джерела коштів і фізичної присутності бізнесу — приймаючи презумпцію невинності як основоположну складову демократичних принципів, не проводить тест економічної мети — залишаючи право визначення даної мети сторонам угоди. Все це свідчить про те, що за певних умов, наявність офшорів розглядається такою країною як США як перевага, а не гальмо для економіки.

Вперше термін «податкова гавань», за даними Google Ngrams, був використаний в 1955 році у виданні «Федеральна податкова політика для економічного зростання і стабільності». Тоді він з’явився в розділі «поточний витік капіталу в аспекті ухилення від податків» і стосувався перетікання капіталу з США в невеликі країни з низькими податками.
Піку свого використання термін досягав в 1989 і 2003 році, якраз після «чорного понеділка” 1987 року (обвал індексу Dow Jones) і ланцюга фінансових криз, включаючи кризу доткомів 1997-2001 років. Якби Google Ngrams дозволяв побачити дані пізніше 2008 року, швидше за все ми б побачили чергове зростання використання терміну після кризи 2008 року.

Термін «офшорна компанія» з’явився два роки по тому, після згадок про податкову гавань в виданні, що описує федеральні податкові угоди в контексті інвестиційних компаній, банків і страхових компаній з барбадоських островів і Кіпру з пільговим режимом оподаткування.

Це можна вважати датою народження нового фінансового всесвіту так званого «офшорного світу» з трьома базовими складовими, без яких цей світ не з’явився і не зміг би існувати.

Умовність присутності — виключно фізична, без юридичної, присутність. Коли бізнес-дія, наприклад, торгова операція офшорній компанії, має фізичні наслідки на певній території, при цьому не наступають юридичні наслідки — сплата податків на території цієї країни.

Батьківщиною умовної присутності була Данія, де в 1958 році на кораблі, що знаходився в міжнародних водах, вперше з’явилася комерційна радіостанція, що вела мовлення на територію Данії без ліцензії уряду. Аналогічні радіостанції, які отримали прізвисько піратського радіо, понад 15 років були ефективним засобом боротьби з монополією BBC на радіомовлення. Завдяки цим радіостанціям було покладено початок свободи слова та цензура, панівна до цього повсюдно, стала йти в минуле.

Приватність, тобто законодавче обмеження права з боку третіх осіб на доступ до фінансової та майнової інформації. Швейцарія стала прабатьком приватності. Тут законодавчо було визнано кримінальним злочином розголошення даних клієнта банківської установи. Таким чином, країна захищала кошти євреїв від німецьких нацистів. Правда нарівні з переслідуваними, цим привілеєм користувалися й представники Третього рейху. Виправданням «залізної» інформаційної завіси часто використовувався благородний мотив захисту коштів, переслідуваних режимом євреїв, на зворотному боці медалі не заведено було концентрувати увагу.

Свобода пересування та можливість використання капіталу незалежно від обмежень, встановлених державними й міжнародними об’єднаннями, стала можливою всупереч діям США. Сполучені Штати, бувши країною, максимально сконцентрованою на розвитку бізнесу, сконцентрували економічні плюси від вільної конвертації долара в золото тільки у своїх руках. Цей факт викликав різке, майже на межі з відчаєм, невдоволення англійців, гегемона світових фінансів в минулому. Своїми діями Сполучені Штати дали зелене світло появі механізму, що обходило обмеження, встановлені міжнародної Бреттон-Вудською системою. Цей механізм, званий «євробондами», з’явився завдяки практичності й цілеспрямованості Зигмунда Варбурга, англійського банкіра німецького походження. Перший випуск євробондів, а потім і багато наступних, був:

– з місцем емісії в аеропорту Схіпхол в Нідерландах,

– з прибутком, що виплачується за ними в Люксембурзі,

– з лістингом паперів на Лондонській фондовій біржі,

– повністю анонімним,

– з можливістю їх конвертації в готівку де завгодно,

– без необхідності платити податки.

Євробонди використовувані для вільного переміщення і використання капіталу в обхід обмежень Бреттон-Вудської системи, стали найпотужнішим стимулом для інших економік і торгівлі того часу.

Сьогодні на прикладі США ми бачимо, як кошти з анонімних рахунків трастів виступають основним двигуном економічного розвитку для таких штатів як Невада, Південна Дакота, Делавер, Вайомінг і Флорида і серйозною підмогою для економіки країни. У 2011 році адміністрація Барака Обами запропонувала ввести обмін інформацією про депозитні доходи, що отримуються нерезидентами на території Америки. Цю ініціативу розкритикувала Асоціація банкірів штату Флорида, котрі намагалися відстояти право на конфіденційність. Вони стверджували, що рішення про розкриття інформації про депозитні доходи нерезидентів країнам їх резидентності, призведе до втрати десятків мільярдів доларів капіталу американськими банками. В Асоціації заявили, що «В той час, коли ми намагаємося створити робочі місця і знизити непосильну ношу для бізнесу, це буде неправильним рішенням в неправильний час».

Боротьба за зміцнення позицій долара як світової валюти, спроби обмеження вільного переміщення капіталу і посилення впливу через міжнародні організації — все це свідчення конкуренції за залучення ресурсів для розвитку власної економіки, що викликає розуміння і повагу, особливо якщо дивитися на ситуацію з позиції громадянина США. Українцям є чому повчитися в цьому плані, враховуючи, що від 10 до 20% офшорній складовою світової економіки потребують послуг, які надають такі високорозвинені демократії як Сполучені Штати й Великобританія.
У світлі цих фактів цікаво провести паралелі між Україною, яка приєдналася до плану дій BEPS і депресивними американськими штатами. Останні виграють від продажу трастів і офшорних компаній, що створює хорошу дохідну базу для людей, що живуть там.

Розуміння цих механізмів дає можливість ставити під сумнів своєчасність імплементації нами ініціатив, пов’язаних з настільки популярним нині планом BEPS. В Україні є дотаційні області, де міг би діяти особливий режим оподаткування, і вони добре заробляли б на цьому.

Водночас слід пам’ятати, що політика, спрямована на максимізацію контролю над активами своїх громадян в межах своєї країни та за її територією, що реалізується в тому числі через практику введення КІК (контрольованих іноземних компаній), дає необмежений вплив на власників цих активів. Такий контроль це не тільки право, а й величезна відповідальність, яку Україна ще не готова виконувати на такому рівні, щоб власники цих активів не були змушені тікати з країни, побоюючись за збереження своїх активів. І бігти вони будуть в ті ж США, чому підтвердженням є позитивна динаміка зростання частки нерезидентів в структурі пасивів місцевих банків. Цікавим є факт посилення зростання даного показника з моменту старту імплементації плану BEPS.

Джерело блог співвласника і партнера інвестиційної компанії InCo home, Романа Бєліка на Новий Час бізнес